Чи звертали ви коли-небудь увагу на вашу реакцію на похвалу? Як правило, якщо ми чуємо слова похвали, ми проявляємо чудеса скромності, починаємо самі себе критикувати, заперечувати власні заслуги, а головне - намагаємося стати ще кращими. А якщо нас критикують? Починаємо захищатися, виправдовуватися, але ніяк не намагаємося виправитися. З дітьми все відбувається майже так само, але не завжди. Іноді ми хвалимо дитину, а вона у відповідь різко відповідає або вимагає ще більшої похвали. Проблема в тому, що хвалити потрібно правильно. У статті йдеться про основні принципи похвали. Зауважимо, що ці принципи спілкування працюють з дітьми будь-якого віку, оскільки вони є однією зі складових взаємовідносин між батьками і дітьми, а не просто психологічними принципами похвали або критики людей.
Одним із основних принципів похвали є:
1) Спочатку просто описати те, що дитина зробила.
Під час такої розмови необхідно акцентувати увагу на досягненні дитини, на позитивному результаті її старань, а також на тому, що ви цінуєте працю дитини. Водночас, уникайте банальних слів.
2) Потім дайте змогу дитині самій себе оцінити і навіть похвалити, адже це вже буде заслужена похвала.
Не бійтеся, що дитина стане надмірно самовпевненою і зазнається. Якщо її дії заслуговують на похвалу, то і її власна оцінка та похвала будуть також правильними.
Нижче ми розглянемо ці правила похвали і критики докладніше:
1) Хвалити/критикувати лише конкретну дію, а не особистість.
Хвалити дитину варто за працьовитість, старанність, а не за певні природні дані чи талант. Наприклад: «ти так старався і в тебе відмінно вийшло», «у тебе справжній зайчик вийшов, ти дуже старався», «ти дуже гарно поводився у супермаркеті», «молодець, ти вчасно пішов спати вчора», «тобі довелося мене довго чекати, але ти витерпів». Потрібно концентрувати увагу на досягненні, як результаті певних зусиль. Тому не акцентуйте свою похвалу на тому, що дається дитині легко.
2) Хвалити потрібно результат дії, а не спробу.
Як правило, якщо ми заохочуємо ще не закінчену дію, у дитини знижується стимул до її закінчення, і ми все частіше чуємо «я не можу ...».
3) Ніколи не порівнювати вашу дитину з іншими, у тому числі із собою.
Уникайте говорити, що ваша дитина зробила щось краще/гірше за когось. Це виховує або почуття переваги, або формує комплекси.
4) Не передбачайте подій, не чекайте супер-досягнень.
Непотрібно говорити дитині, що у майбутньому вона стане видатним артистом, співаком, художником і.т.д. Цього ніхто не знає, але такі слова можуть сприяти появі комплексу неповноцінності, якщо вона не стане тою, якою їй пророкували бути батьки. Зрозуміло, якщо говорити дитині, що вона безглузда, нероба, безрука, то це відіб'є у неї будь-яке бажання діяти.
Взагалі, правильною похвалою можна досягти набагато кращого результату, ніж критикою. Похвала не має бути багатослівною. У більшості випадків ви можете сказати кілька слів, але таких, які будуть приємними і зрозумілими вашій дитині («добре», «дуже добре»). Навіть просто схвального погляду часто буває достатньо, адже очима можна сказати набагато більше, ніж словами.
Одного разу, мені довелося спостерігати, як глухоніма жінка спілкувалася зі своїми трьома маленькими (приблизно 3, 5 і 7 років) дітьми. Всі діти слухали її без єдиного слова, всі посміхалися і були милі. Коли менші діти починали пустувати, вона просто ласкаво торкалась їх плеча і дивилася їм в очі, дітки заспокоювалися і щиро посміхалися мамі.
5) Похвала має бути заслуженою.
Для цього важливо виробити певні рівні оцінки, щоб дитина розуміла, що просто «добре», що «дуже добре», а що «супер». Водночас, важливо уникати всілякої багатослівної критики. Відсутність більш високого рівня похвали (ви сказали просто «добре» замість «дуже добре») вже буде достатньою мотивацією для старання. При цьому, вам зовсім не обов'язково пояснювати дитині різницю в цих рівнях, нехай вона сама розбереться, це теж частина виховання.
Необхідно також врахувати, що коли дитина навчиться виконувати дію, потрібно припинити постійно її за це хвалити, однак, час від часу не забувайте стимулювати її виконувати цю дію на вищому рівні. Наприклад, «молодець, що пам'ятаєш застеляти ліжко», «ти так гарно за собою прибрав». Намагайтеся звертати увагу на кожну добре виконану дію, чи на прибирання зі столу, чи на вчасний телефонний дзвінок. Не важливо, яку роботу виконала ваша дитина, головне тут - ваша реакція на це.
Одна моя знайома весь час скаржилася, що їй дуже рідко дзвонять її дорослі діти. Одного разу я почула її розмову з сином. Хвилин п'ять вона казала йому як вона за ним сумує і хвилюється за нього, а потім почала йому говорити про те, як він недобре чинить, що так рідко їй телефонує. Я їй порадила наступного разу нічого не казати щодо його телефонних дзвінків, а просто висловити свою радість із приводу того, що він зателефонував і похвалити сина за цей вчинок. Тепер він дзвонить їй кожен день. Вона говорить йому, що він молодець, бо він зателефонував їй, а вона дуже чекала його дзвінка і попросила телефонувати їй щовечора.
Буває так: ви хочете похвалити дитину і очікуєте позитивної реакції з його боку, а замість цього отримуєте різко негативну. Проблема в тому, що діти гостро відчувають найменшу фальш і лестощі. Насправді, вони самі цілком реально оцінюють і себе, і свій творчий хист. Від дорослих діти очікують підтримки та справедливої оцінки їхніх дій. Тому, якщо бажаючи похвалити дитину, ви обмежуєтеся словами «класно», «молодець» або «дуже добре», «ти дуже розумний», «ти такий талановитий», ви не даєте тієї емоційної підтримки, яку від вас очікує дитина. Вона починає сумніватися в якості того, що зробила, оскільки виникає звичайна реакція: дитина починає шукати недоліки. Від цього самооцінка тільки падає, оскільки їй здається, що вона має відповідати вашим високим очікуванням.
Хоча у деяких дітей може виникати і зворотна реакція: вони зазнаються, звикаючи отримувати тільки прості улесливі слова похвали, вони перестають замислюватися про можливі недоліки і приймають все на віру.
Іноді нам здається, що похвалити дитину нема за що. Просто не знаємо з чого почати. У такому випадку почніть зі слів «загалом непогано», «виглядає цікаво». Після цього уникайте сполучника «але», а перейдіть до опису предмета: «я бачу ти старанно намалював дерево», або «зрозуміло, що ти намагався гарно написати», і питань на кшталт «що тебе спонукало почати над цим працювати?», «що конкретно ти хотів цим сказати?». Тільки після цього, уважно вислухавши відповіді дитини, м'яко додайте, якщо ти зробиш те чи інше, то буде взагалі чудово.
Похвала здатна підняти самооцінку і дати правильний імпульс до дії, тільки якщо вона об'єктивно-позитивна, і не містить навіть натяку на докір або критику. Похвала має містити інформацію, яка об'єктивно змальовує позитивні аспекти певної роботи, а також коректно пояснює і спрямовує до виправлення певних негативних дій. При цьому необхідно зробити акцент на позитивному, не фокусуючись на помилках. Така похвала зміцнить бажання дитини займатися тим, що вона намагається робити і підвищить її самооцінку. Саме це стане основою її подальших досягнень. Такий метод похвали є дуже дієвим у випадках, коли дитина втрачає віру в себе, засмучуючись через невдачі. У такому разі потрібно нагадати дитині про її попередні перемоги і досягнення, навіть якщо вони не пов'язані із теперішніми невдачами. Акцентуйте увагу на тому, що варто лише захотіти, сконцентруватися і тоді лише можна досягти потрібного результату.
Давайте розглянемо ще кілька прикладів об'єктивно-позитивної похвали на практиці. Моя донька, коли була зовсім маленькою, не любила чистити зуби і робила це дуже погано. Замість того, щоб стояти над нею, вимагаючи якісного виконання, я «захопилася її яскравою посмішкою» після чищення зубів. Я затулила руками обличчя, ніби сяйво блиску її зубок мене засліпило і сказала: «Ах, як виблискують твої чисті зубки!». Вийшло кумедно. Після цього вона кожен раз ретельно чистила зуби і приходила демонструвати їхній блиск.
Ви напевно помічали, що іноді, у відповідь на похвалу, діти раптом починають поводитися не зовсім адекватно. Така реакція особливо характерна для підлітків. У цей період діти дуже самокритичні і гостро відчувають свою невідповідність тим чи іншим очікуванням. А якщо ти недостатньо гарний, то навіщо намагатися, адже поганим бути легше? Багато підлітків не хочуть дослухатися думки дорослих і, навпаки, поводять себе так, ніби їм всеодно, що вони думають про них. Вони пишаються своєю незалежністю і ретельно її охороняють. До таких підлітків потрібен особливий підхід, їм ні в якому разі не можна лестити, намагаючись завоювати «прихильність». Просто покажіть, що ви поважаєте їхні досягнення, описуючи їх, і водночас, уникаючи порожніх слів.
6) Уникайте зайвої похвали.
Хваліть дитину лише у тому випадку, коли у цьому є потреба. Так, потрібно заохочувати хорошу поведінку і якісне виконання роботи, але не потрібно робити це занадто часто. Багато батьків настільки захоплюються похвалою власної дитини, що цей процес починає нагадувати дресирування: зробив добре - отримай цукерку. Справа в тому, що більшості дітей не подобається таке ставлення. В одних починає виникати відчуття постійного контролю, хоч і позитивного, але контролю. До того ж може з'явитися і зворотній ефект - заниження почуття відповідальності. Якщо ви здійснюєте контроль, то ви і несете за все відповідальність. В інших дітей виникає відчуття того, що необхідно відповідати певним вимогам батьків. Це може спричинити появу у дитини невдоволення собою. У таких випадках і самооцінка, і почуття відповідальності, як не дивно, знижуються. З'являється недовіра до самого себе і повне покладання на досвід батьків, які краще знають, що і як має бути, адже вони встановлюють ці вимоги.
Є й інша група дітей, яка настільки звикає до схвальних оцінок своїх дій, що без них уже не може діяти. У такому разі миттєво втрачається самооцінка дитини і будь-який стимул до дії. Згодом їм необхідно не тільки визнання власних батьків, але й усіх оточуючих. Виростаючи, такі особистості, як правило, постійно відчувають внутрішнє невдоволення собою, відчуття, що світ їх недооцінив.
Отже, як же знайти баланс в оцінці дій дитини, щоб ця оцінка принесла максимальну користь? Для цього кожен раз необхідно ставити собі питання: «Як мої слова допоможуть дитині ствердити її власну оцінку і досягнення, і чи не стане вона після таких слів залежною від мого схвалення?»
Уривок з книги О. Сухової "Виховання самодостатньої людини"
|