Як підтримати себе та близьких, коли втрачено почуття безпеки? Як не розпастися сім’ям, які раптом отримали так багато часу, щоб поговорити? Запитаємо у сімейної психологині Світлани Ройз.

На зв’язку — психологиня Світлана Ройз.

Радіозапис натискайте і слухайте радіозапис розмови.

Світлана Ройз: Ми вже кілька років живемо у режимі, коли неможливо до чогось підготуватись, і коли найважливіша здібність — адаптація. Ми вчимося постійно адаптуватися до умов життя в невідомості. Коли нам небезпечно, ми скочуємося до базового. Цей час, який ми зараз проживаємо — шикарний для діагностики. Для того, щоб, коли нам стане більш-менш стабільно, ми могли з цим розібратись. Можливо, з психологом.

Про почуття

Будь-які наші реакції зараз — агресія, паніка, тривога, сум, відчай — це природні людські реакції, вони нам кажуть про те, що ми складні, у стані дитини. Це нормально для людини так реагувати на небезпеку. Що ми для себе можемо зробити? Визнати, що ми люди, дати собі прожити ці почуття.

Я дуже чутлива до того, що відбувається з людьми, я кілька разів була у стані паніки аж до панічної атаки, до якої я не схильна. І я розумію, що зараз, в режимі небезпеки, вся наша зовнішня енергія закапсульована всередині. І нас дійсно розриває на частини, це може проявлятися у кожної людини по-різному.

Якщо хтось відреагує у зовнішньому просторі, то хтось реагуватиме у внутрішньому. І насправді ту істерику, яка інколи у жінок проявляється в метушні, митті підлоги, у створенні простору для дітей, у сльозах, істериці, чоловік проживає у внутрішній території. Можливо, це виглядатиме як завмирання, знеструмлення, засуха.

Чому ми їмо?

У нас є звичка невротичного заїдання, яка у нас формується доволі рано. Це спроба пошуку того самого дофамінового спокою. Уявіть дитину під час грудного вигодовування (від народження до 2-2,5 років). Коли дитину треба було заспокоїти, мама і тато брали її  на руки, співали, казали: «Тобі зараз, напевно, нелегко». І надавали підтримку. У дитини формувалася навичка підтримки. В іншому випадку мама одразу давала дитині груди. І у дитини формувалася звичка: «Коли я тривожусь, я щось їм».

Коли ми їмо, палимо цигарки, п’ємо пиво з пляшки, а не стакану — це все про це. Коли нам тривожно, ми намагаємось підтримати свою життєдайність, цьому допомагає їжа. Наші звички створюють почуття безпеки.

• Кожен раз, коли рука зараз тягнеться холодильника, я п’ю стакан води. Так я зберегла велику кількість бутербродів.

Про кризу самоідентифікації

Карантин нас змусить фокусуватися на внутрішньому просторі. Ми будемо запитувати себе: «А хто ж я без всіх цих зовнішніх контактів і регалій?». У мене є версія, що ця криза для нас стане сенсотворчою. Помічайте свої реакції: що зі мною відбувається, коли я випадаю з цієї звичної круговерті, наскільки я залежний?

Коли будь-яка людина каже «мені ніхто не потрібний» і «я без цього не можу», це говорить про стани протозалежності або залежності. «Мені ніхто не потрібен» — це про те, що я не можу сформувати стосунки у близькості. У здоровому стані ми кажемо: «Я можу без цього, але мені з цим добре». Так у нас є елемент вибору. Перше питання — дослідити, від чого я залежу. Від контактів, лайків, від відчуття своєї значущості?

• Зараз час, коли треба частіше собі говорити: «Я молодець», «Я хороша мама».

Зараз час створювати нову Конституцію родини. Коли дитині виповнюється 3 роки, після того, як вона почала казати «я», у її житті з’являються права та обов’язки. І ми пишемо новий кодекс того, що у сім’ї прийнято, що — ні. Хороший час зараз навчитись розрізняти претензії та донесення своїх потреб.

Мені дуже подобається метод ненасильницького спілкування, який винайшов Маршал Розенберг (книга «Язык жизни»). Там є перелік потреб і алгоритм, як ми розкриваємо свої потреби. Ми зараз у важких умовах: нас ніхто не вчив розрізняти свої потреби. Нам казали: «Хочеш — перехочеш». І ми самі не дуже вміємо доносити свої потреби до інших. Так, щоб це не звучало претензією.

• Криза виникає, коли ми живемо одне з одним в трикутнику. Не дивимось на партнера чи партнерку, а дивимось на проблеми дитини, її успішність в школі. Або ще варіант: він, вона, робота. А зараз у нас є можливість подивитись одне на одного.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі